Традиційні звичаї та обряди українського народу. Загальний нарис.

  Так от, звичаї та обряди відіграють важливу роль у культурі України, оскільки вони є носіями історичної пам’яті, традиційного світогляду та національної ідентичності. Вони не лише регулювали життя громади, а й відображали її моральні цінності, естетичні уявлення та спосіб господарювання. Зокрема, родинні звичаї та обряди супроводжували людину впродовж усього життя – від народження до смерті, а календарні свята були тісно пов’язані з природними циклами та землеробською діяльністю.

Родинні звичаї та обряди

Родинні обряди починалися ще з вагітності жінки, якій заборонялося дивитися на вогонь, ходити на кладовище, прясти та заглядати у криницю. Вагітній не можна було відмовляти, бо це могло спричинити втрати в господарстві. На пологах допомагала повитуха – жінка, яка зналася на народній медицині та могла навіть охрестити дитину у разі небезпеки. Щоб полегшити пологи, розв’язували всі вузли в хаті, розплітали коси, знімали каблучки. Новонародженого купали у відварах трав і клали в колиску речі, що мали визначати його майбутнє. Хрещення дитини було важливим етапом – обирали кумів із заможних і довірених осіб, у церкві немовля клали на крижмо, з якого пізніше шили перший одяг.

Весілля – один із найважливіших звичаїв, що складався з кількох етапів. Після знайомства та залицянь відбувалося сватання, яке здійснювали родичі парубка, несучи хліб, горілку і рушник. Після згоди батьків розпочинали запрошення гостей, яке супроводжувалося обрядовими словами. Наречена готувала придане, випікали коровай, що був символом сімейного благополуччя. Вінчання супроводжувалося благословенням батьків і церемонією в церкві. Після весілля наречену покривали хусткою, що символізувало перехід у статус заміжньої жінки.

ФІМВ ВДПУ ім. М. Коцюбинського
Група 1БІУ, квітень 2024
Відтворення сватання (розділення хліба..)

Відтворення випікання короваю

Відтворення розплітання коси

Поховально-поминальні звичаї включали обряди підготовки померлого, поминальні обіди та традиції догляду за могилами. Вважалося, що душа померлого ще 40 днів перебуває на землі, тому в цей період не можна було нічого кардинально змінювати в домі. Загальним поминальним днем були Проводи – другий тиждень після Великодня, коли сім’ї відвідували кладовища, доглядали могили та проводили поминальні трапези.

Календарні свята та обряди.

Календарні свята та обряди відіграють важливу роль в етнографії України, формуючи традиційний ритм життя громади. Весна знаменувала початок хліборобського року, що відзначалося святами, такими як Явдоха (14 березня) і Свято Сорока Святих (22 березня), яке слугувало для передбачення літньої погоди. Благовіщення (25 березня) символізувало початок польових робіт і супроводжувалося випіканням пасок та фарбуванням яєць.

Особливе місце займали Великодні звичаї, що включали Вербну неділю, освячення верби та її зберігання як оберега, а також Чистий четвер, коли проводили генеральне прибирання. Пасхальний кошик містив символічні страви, серед яких були крашанки, голубці, ковбаси та узвар. Юріївські обряди, пов’язані зі Святим Юрієм, мали аграрне значення: саме цього дня виганяли худобу на пасовисько, а ранкова роса вважалася цілющою.

Вербна неділя, Вінниччина.

Подільські писанки, Оратівський краєзнавчий музей.

Зелені свята (Трійця) поєднували християнські та язичницькі вірування, домівки прикрашали травами, які пізніше використовували для лікування. Найяскравішим літнім святом було Івана Купала, під час якого розпалювали багаття, молодь стрибала через вогонь, плела віночки та пускала їх на воду. Важливим вважалося шукати цвіт папороті, що обіцяв багатство й удачу.

Івана Купала, Вінниччина

Свято Петра і Павла (29 червня) знаменувало початок жнив, а на Маковія (1 серпня) освячували мак, мед і квіти, використовуючи їх для захисту оселі від зурочень. Восени Воздвиження Хреста Господнього (27 вересня) символізувало завершення польових робіт, а Покрова Пресвятої Богородиці вважалася сприятливим часом для одружень.

Зимові свята починалися з Введення (21 листопада), що означало початок холодного періоду. На Андрія (30 листопада) молодь влаштовувала вечорниці, випікала калиту, проводила ворожіння. Найважливішим зимовим святом було Різдво Христове (25 грудня), підготовка до якого включала Святвечір із 12 традиційними стравами та обрядами, що зміцнювали родинні зв’язки. Водохреще (6 січня) завершувало зимовий цикл, супроводжуючись освяченням води та купанням в ополонці. Таким чином, звичаї та обряди були невід’ємною частиною життя українців, відображаючи їхній зв’язок із природою, господарським циклом і духовним світом.